Використання «власних коштів» для закупівель: чому закон не робить винятків

Питання використання «власних коштів» замовника часто породжує непорозуміння у сфері публічних закупівель. Чи справді джерело фінансування впливає на необхідність застосування закупівельного законодавства? Це одне з ключових питань, що викликає дискусії та потребує чітких роз’яснень.

Щоб розставити всі крапки над «і» та з’ясувати, чи справді джерело фінансування впливає на необхідність застосування Закону України «Про публічні закупівлі», ми звернулися до Тетяни Мішти, заступниці директора департаменту регулювання публічних закупівель — начальниці управління конкурентної політики та професіоналізації публічних закупівель Мінекономіки.

Тетяно, давайте почнемо з базового. Що саме вважається «власними коштами» замовника у контексті публічних закупівель? Чи існує якась відмінність від бюджетних коштів?

Тетяна Мішта: Для розуміння цього аспекту, спершу варто визначити, хто такий замовник і які кошти він може використовувати. Закон України «Про публічні закупівлі» (далі — Закон) не містить прив’язки до джерела фінансування. Інакше кажучи, якщо суб’єкт (наприклад, орган державної влади, державне чи комунальне підприємство) підпадає під визначення «замовника» за Законом, то він зобов’язаний здійснювати закупівлі з дотриманням вимог законодавства — незалежно від того, чи ці кошти були отримані з бюджету, чи зароблені в результаті господарської діяльності.

Ідеологія Закону полягає в тому, що якщо суб’єкт є замовником, який забезпечує потреби держави або територіальної громади в широкому сенсі, то в такому випадку він має здійснювати ці придбання публічно — із дотриманням Закону. 

Визначальним фактором є не джерело фінансування, а правовий статус суб’єкта. Якщо він відповідає критеріям «замовника», усі його закупівлі мають проводитися згідно з Законом і в межах вартісних меж, визначених для товарів, послуг і робіт. Наразі такі межі встановлено Постановою КМУ №1178, яка регулює закупівлі у період воєнного стану.

Тобто, якщо замовник фінансується за «власні кошти», він все одно повинен проводити закупівлі відповідно до норм законодавства з використанням електронної системи?

Тетяна Мішта: Абсолютно вірно. Звернімося до статті 3 Закону, яка визначає сферу його застосування. Там чітко наведено перелік випадків, коли дія Закону не поширюється на певні закупівлі. Це означає: якщо замовник купує товари, роботи чи послуги, що підпадають під винятки, визначені цією статтею, він проводить закупівлі поза межами електронної системи і закупівельного законодавства.

У всіх інших випадках джерело фінансування не має жодного значення. Якщо предмет закупівлі не потрапляє до винятків, а його вартість перевищує встановлені пороги, то така закупівля повинна здійснюватися відповідно до Закону — шляхом відкритих торгів з особливостями, через електронний каталог для товарів або шляхом укладення прямого договору, якщо відповідна можливість передбачена Постановою №1178 (зокрема, п. 13).

Таким чином, незалежно від того, зароблені кошти чи бюджетні — якщо суб’єкт є замовником, його закупівлі мають проводитися відповідно законодавству про публічні закупівлі, за винятком випадків, прямо передбачених Законом.

Дякую за таке ґрунтовне роз’яснення. Ви чітко дали зрозуміти, що джерело фінансування не звільняє від обов’язку проводити закупівлі через систему. У такому випадку, яка відповідальність загрожує замовнику за уникнення проведення закупівель через електронну систему?

Тетяна Мішта: Якщо замовник — наприклад, державне чи комунальне підприємство — здійснює господарську діяльність і при цьому проводить закупівлі без дотримання вимог Закону, він несе відповідальність.

Ця відповідальність закріплена у двох нормативних актах:

• Розділ IX Закону України «Про публічні закупівлі», який визначає відповідальність за порушення вимог цього Закону.
  
• Стаття 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка визначає, які конкретні порушення законодавства про закупівлі тягнуть за собою накладення штрафів та встановлює їх розміри.
  

Зокрема, у статті 164-14 йдеться про накладення штрафу на посадових осіб у разі придбання товарів, робіт чи послуг без проведення передбаченої Законом процедури або до її проведення, якщо вона є обов’язковою.

Тому дійсно — ця відповідальність є. Тож якщо замовник укладає договір без застосування вимог Закону або без дотримання особливостей, встановлених на період воєнного стану, то для такого замовника буде наставати відповідальність, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Замість підсумку: «Власні кошти» не скасовує правила.

Таким чином, поняття «власні кошти» у публічних закупівлях є радше умовним. Як підкреслює Тетяна Мішта, ключовим фактором є правовий статус організації. Якщо вона є замовником у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», вона зобов’язана дотримуватись усіх вимог закупівельного законодавства, незалежно від джерела фінансування. Ігнорування цих норм може призвести до серйозної юридичної відповідальності, включаючи значні штрафи.

Ми щиро вдячні Тетяні Мішті за такі вичерпні роз’яснення, які допомагають розвіяти багато міфів і надають чіткі орієнтири. Сподіваємося, ця інформація допоможе уникнути непорозумінь та забезпечить дотримання принципів прозорості й ефективності у сфері публічних закупівель.